Професіоналізм, відповідальність, доброзичливість, скромність, відданість залізниці та людям – саме ці риси характеризують Олександра Євгеновича Габєлкова, складача поїздів виробничого підрозділу «Полтавська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Південна залізниця».
Вже 29 років він працює на залізниці. Олександр Євгенович народився у сім’ї залізничників, тому вибір професії для нього був очевидним.
«Залізнична атмосфера у нас удома панувала постійно. Пам’ятаю, завжди була якась інформація про залізницю: інструкції, книги, газети. Готуючись до іспитів, мама іноді просила мене спитати її по теорії, щоб перевірити свої знання. Таким чином й сам щось запам’ятовував. Навчатися в залізничний технікум пішов за рекомендацією батька, котрий 40 років пропрацював на залізниці й зовсім не пожалкував», – згадує Олександр.
Починав трудову діяльність монтером колії. Майже одразу керівництво помітило потенціал Олександра, тож згодом йому довірили посаду бригадира Кременчуцької дистанції колії Південної залізниці, де він пропрацював 7 років. Постійно прагнучи до розвитку та розширення знань в залізничній сфері, з’явилося бажання опанувати професію складача поїздів. Де знову зарекомендував себе як професіонал й наразі виконує обов’язки бригадира бригади складачів поїздів Кременчуцького вузла. Посада ця дуже відповідальна та складна, оскільки потребує високої сконцентрованості та уваги.
Відданість справі не залишається непоміченою. Олександр Євгенович неодноразово отримував нагороди, серед яких Подяка Держадміністрації залізничного транспорту України, знак «Залізнична Слава» ІІІ ступеня та нагрудний знак «За доблесну працю на Південній залізниці».
Колеги стверджують, що, напевно, немає такого працівника, котрому б Олександр відмовив у допомозі або хто б міг сказати про нього щось погане.
Але не тільки професіоналізм у роботі та відгуки колег характеризують Олександра як хорошу людину. Головним в житті для нього є сім’я. Разом з дружиною вони виховують четверо дітей, троє з яких прийомні.
«Чужих дітей не буває. Неможливо пояснити те, що відчуваєш всередині, коли бачиш, скільки дітей, котрі не мають батьків, хочуть мати справжню сім’ю», – говорить Олександр Євгенович.