Ключові проекти, Про головне Мистецтво бути собою

Мистецтво бути собою

Не дарма кажуть: вік вимірюється не кількістю прожитих років, а їх якістю. А у випадку з колишнім начальником Краснолиманського відділу робочого постачання (ОРС) Анатолієм Хуновим його біографію можна за правом вважати еталоном високої результативності. Можливо тому, що мав природну скромність, а ще вмів просто знаходити спільну мову як із пересічними земляками, так із високопоставленим керівництвом . За його плечима — довге і цікаве життя. Ритми часу покладали відповідальність на таких як він. І Анатолій Хунов зумів довести свою незамінність, і коли, керуючи консервним заводом, забезпечив підприємству славу на весь Донбас, і коли перетворив Краснолиманський ОРС на визнаного лідера серед залізничних торговельних підрозділів, і коли тричі поспіль ставав депутатом Верховної Ради України. І хоча Анатолій Хунов  відійшов від справ, його «рейтинг» в залізничній галузі, як і раніше, є незмінно високим.

 Він давно знайшов для себе відповідь на питання, в чому сенс життя. Для нього  — у служінні ближнім, у чиненні добрих справ. Це золоте правило любові до людини стало його головним життєвим орієнтиром. Потреба бути корисним для людей виникла з далекого дитинства, коли довелося сповна ковтнути горя і ділити окраєць хліба навпіл з братами.

Коли відлунали залпи Другої світової, люди ще довго здригалися ночами, від гуркоту літньої грози — спросоння думаючи, що це війна. Але з настанням довгоочікуваного миру ще довго не відступали труднощі фронтової доби. А головною бідою був  голод. Ресурсів країни, виснажених війною, не вистачало, щоб повною мірою задовільними потреби населення у продуктах харчування.

Ті страшні роки далекого дитинства в адигейському селі назавжди врізалися в пам’ять Анатолія Хунова. Навколо панували злидні, і, здавалося, не було ніякої надії на краще … Промінь світла в кінці тунелю блиснув набагато пізніше, коли залишилися позаду навчання в десятирічці і студентство в Краснодарському політеху. Після розподілу в тодішній Красний Лиман і призначення на посаду головного інженера місцевого консервного заводу матеріальне становище Анатолія Ісмаїловича стало помалу поліпшуватися. Але головний урок, який він виніс з найтяжчих дитячих років — ніколи не залишатися байдужим до ближніх. Цієї  заповіді Анатолій Хунов є вірним і дотепер.

Віражі долі

Його прибуття в Червоний Лиман після закінчення Краснодарського політехнічного інституту випадковістю назвати важко. Хоча спочатку Анатолій Ісмаїлович навіть не думав, що віллється до лав донбаських залізничників. Але доля вирішила інакше. А посприяв цій обставині легендарний начальник Донецької дороги — Віктор Приклонський. Саме він наполіг на тому, щоб Анатолій Хунов, на той час вже відомий директор консервного заводу, очолив залізничний ОРС. Спочатку Анатолій Ісмаїлович всіляко пручався, не хотілося йому залишати успішне підприємство, в яке вклав душу. І все ж, під вагою аргументів Приклонського, не встояв. Прийняв під своє керівництво ОРС. До речі, під бездоганною репутацією Хунова підписався не хто-небудь, а сам перший секретар Донецького обкому Володимир Дегтярьов, який носив прізвисько «господаря Донбасу». Саме він порадив Приклонському придивитися до талановитого молодого директора і взяти його на олівець. А Приклонський до порад своїх друзів уважно ставився.

70-ті роки стали для Хунова точкою відліку в його залізничній біографії . Саме тоді він очолив Краснолиманський відділ робітничого постачання Донецької магістралі. І через деякий час його ОРС опинився серед лідерів торговельних підприємств Донбасу. У Лимані і його околицях Хунову вдалося перемогти укорінений продовольчий дефіцит, розвіяти невтішну «тугу» порожніх прилавків, наповнити їх всілякими продовольчими та промисловими товарами. Звичайно, у той час  торговельне диво в окремо взятому регіоні сталося не за помахом чарівної палички, а завдяки відмінним підприємницьким здібностям Анатолія Ісмаіловича. Тоді він діяв як справжній ефективний менеджер, довівши товарообіг до небачених показників, а загальна чисельність персоналу ОРСу становила ні багато, ні мало —  півтори тисячі осіб! Краснолиманські постачальники роз’їжджалися в усі кінці тодішньої країни, прокладали маршрути до зарубіжних торговельних представництв — в такі країни, наприклад, як Угорщина, Румунія — і поверталися з важкими вантажами.

Це один бік медалі , а інший полягав у  зростанні потужностей орсівської виробничої бази, яка ввібрала в себе консервне підприємство, свиновідгодівельний комплекс,  хлібозавод продуктивністю до 40 тонн хліба на добу, цех з випуску поліетиленових пакетів, розгалужену мережу магазинів, їдалень, пересувних пунктів торгівлі. Вміння Хунова вести справу, тонко відчувати кон’юнктуру ринку не залишилося непоміченим. Його нагородили орденом Дружби народів, Трудового Червоного Прапора, інших заслужених нагород — і, звичайно ж, Хунов став почесним залізничником. Не зайвим буде зазначити й те, що під час перебування Анатолія Ісмаіловича керівником Краснолиманського ВРП місто залізничників повною мірою відчуло «смак» змін. На той момент в Краснолиманському ОРСі налічувалося близько 123 торгових підрозділів, до того ж 80 % з них зазнали кардинальної реконструкції або були створені з нуля. До найбільших можна сміливо зарахувати універмаг «Біла береза» (до слова, він працює і донині), двоповерховий ресторан «Сіверський Дінець» (тепер АТБ), магазини «Орбіта», «Дачник», кафе «Садко», дитяче кафе «Казка», магазин «Дорожній», турбаза «Одіссей» в районі станції Брусин. Темпи Хунова викликали загальне захоплення, і за передовим досвідом в Червоний Лиман поспішали з усіх куточків колишнього Союзу.

Парламентарій залізниці

Кавказька дипломатичність Анатолія Хунова, властивий йому системний підхід до вирішення проблем, стратегічне мислення і вагомий керівний досвід — всі ці якості виявилися визначальними в передвиборчих марафонах минулих років. Виборці Лиманщини тричі (!) виявляли Анатолію Ісмаїловичу високу довіру, проголосувавши за нього на виборах народних депутатів до Верховної Ради України. І  так само тричі він входив до складу парламентської комісії з міжнародних справ, десять років був постійним представником України в Парламентській Асамблеї Ради Європи.

Без перебільшення, він доклав зусиль для зміцнення іміджу України на міжнародній арені,  але водночас у своїй багатогранній депутатської діяльності не випускав з уваги питання, що стосуються залізничної галузі. Однак, на жаль, час невблаганний, надійшла пора скласти депутатські повноваження, втім Хунов не відійшов від справ насущних, а продовжував служити залізниці, захищати інтереси транспортної галузі. Та й чи могло бути інакше, якщо сталева магістраль стала для нього другою домівкою!

 Ветеран і сьогодні в обоймі

Не можна сказати, що Анатолій Ісмаілович нині не при справах. Триває громадська діяльність Хунова. Звісно, він підтримує тісні контакти з ветеранськими організаціями Донецької магістралі — це і зустрічі за дружнім столом, і всілякі заходи за участю сивочолої гвардії залізничників, і вирішення низки нагальних питань. Зараз, на жаль, активність припинено через оголошений карантин, але, як свідчить напис на кільці мудрого царя Соломона: «все пройде — пройде і це». А наш герой, попри роки і труднощі, перебуває в бадьорому настрої. Він є щасливий тим, що залізниця назавжди стала його долею.  

Comments are closed.