Ключові проекти, Про головне Раритети зі скасованої олімпіади та інші скарби

Раритети зі скасованої олімпіади та інші скарби

Сміла. Назва цього невеликого українського містечка навряд чи викликає хвилю емоцій у мешканця київських пагорбів. Цю назву рідко зустрінеш у світських хроніках. Але це місце вже понад сто років нерозривно пов’язане із залізницю. За цей час мальовничий куточок Черкащини перетворився на потужний залізничний вузол. Однак, перед уявою нічим не обтяженого пасажира, який мандрує швидкісним потягом через станцію імені Тараса Шевченко (так історично склалось, що топоніми станції та міста не співпадають), не постане уся велич успіхів та досягнень залізничників цього краю. На це просто забракне часу. Кілька хвилин зупинки —  і поїзд вже мчить вас до Києва чи до Одеси.

Олександр Говденко

Але той, хто призупинить шалений ритм життя та залишиться у місті на декілька днів, не пошкодує. Занурення у його багату на події та особистості залізничну історію дасть  змогу доторкнутися до вічності. У цій історії окремо узятого міста Сміла є і свій літописець. Це Олександр Говденко. Обіймаючи протягом багатьох років посаду начальника місцевого фізкультурно-спортивного клубу «Локомотив», він створив чи не єдиний в Україні музей залізничного спорту. Сьогодні, мабуть, багато хто лише знизає плечима, почувши це словосполучення. Але були часи, коли стяги «Локомотиву» гордо майоріли на стадіонах та спортивних майданчиках не лише України, а й за її межами. Дехто запитає, навіщо взагалі залізниця витрачає чималі ресурси на організацію активного дозвілля своїх працівників?

Знайдуться й аргументи на користь тези про те, що залізничний перевізник не повинен займатись цією справою. Мовляв, він має сконцентруватися лише на своєму статутному напрямку роботи – перевезенні пасажирів та вантажів. А спорт та фізкультура – це сфера діяльності різноманітних фітнес-клубів. Зрештою тільки залізничник має організовувати власне дозвілля! —  грюкне по столу наш сучасник. Й буде не зовсім правий.  Піднесення залізничного спорту завжди збігалося і з розквітом залізничної галузі. І  невипадково. Забракне пальців обох рук, щоб перерахувати переваги, що дають інвестиції у «відомчу» фізичну культуру. Це і закріплення кадрів, і профілактика погіршення здоров’я, і повага з боку місцевих громад та держави в цілому. Всього не перелічиш. А ще  пам’ять про людей, з якими пройшов по життю через випробування та перемоги на роботі та у спорті.

Олександр Говденко працює на залізничному транспорті з 1983 року. З  вибором місця роботи після закінчення Черкаського педагогічного інституту тоді ще молодий тренер з футболу не вагався. Звісно, рідна Одеська залізниця. Навіть приклад батьків, які працювали на Смілянськомку електромеханічному заводі (тоді це – залізничний підрозділ), не був єдиним фактором, що визначив подальшу долю. Для розуміння мотивів тодішньої молоді треба зважити на те, що залізниця для Сміли на початку 80-х років була, як би сьогодні сказали, містоутворюючим підприємством, на якому працювало майже все його населення. Інакше кажучи, місце народження визначило й місце роботи.

Ось і ФСК «Локомотив» залізного вузлу станції ім. Тараса Шевченко став відправною точкою трудового шляху Олександра Говденко цілком природно та закономірно. Але, перетнувши вперше поріг цього закладу, він відразу зрозумів, що в його руках опинився справжній скарб. Від попередників він отримав дбайливо збережені документальні та матеріальні свідчення становлення та розвитку залізничного спорту у Смілі. Виявилось, що він налічує не одне десятиліття та має імена спортсменів, слава яких відома далеко за межами міста. Службові інструкції не змушували Олександра Говденка зберігати ці реліквії, але серце підказувало, що це зробити необхідно.

У такий спосіб і перетворився «червоний куток», де виставляли нагороди та кубки, на справжній «музей». Слово «музей», звичайно, беремо в лапки. Ця колекція артефактів не має такого офіційного статусу. А втім, Олександр Говденко організував їх експонування  у суворій відповідності до вимог музейної справи. Всі вони зберігаються за скляними вітринами та мають короткий, але змістовний опис.  Експозиція починається з пожовклої фотографії, на якій зображений чоловік могутньої статури у спортивному трико. Це Тимофій Медведєв – борець вільного стилю. Саме його Олександр Говденко називає засновником спортивних залізничних традицій у Смілі. Спортивний тріумф людини велетенської сили  припав на початок 20-го століття. За словами Олександра Говденка, спортсмен виходив на борцівський килим із самим Іваном Піддубним та боровся з ним на рівних. А в Смілі його пам’ятають ще як сумлінного робітника залізничних майстерень.

На наступному стенді відвідувач музею може побачити колективне фото учасниць зимового лижного забігу від Сміли до Києва. У підписі під фотографією йдеться про те, що цей забіг відбувся ще у 1928 році. А висновок з цієї інформації можна зробити лише один. Зими в ті далекі роки були суворі, а жінки-залізничниці – загартовані. 

Ще один стенд присвячено футбольній славі міста Сміли. На ньому експонуються фото вихованців футбольної секції ФСК «Локомотив» Олександра Ковпака та Юрія Мороза. Футбольній України нині вони добре відомі як гравці національної збірної та найкращих клубів вищої ліги.  Поруч лежать їх нагороди та особисті речі. Олександр Говденко може годинами розповідати про спортивну кар’єру кожного з них. Адже він сам спостерігав, як вони робили перші кроки у дитячому, а згодом і у великому футболі.

Згодом інтерес Олександра Говденка до спортивних раритетів поширився й на ті сторінки історії, що не торкаються безпосередньо Сміли. Так, в його колекції є справді унікальні експонати —  сувенірна продукція, що виготовлялась до Літніх Олімпійських ігор 1940 року. Цінність цих предметів обумовлена тим фактом, що  ігри так і не було проведено через початок Другої світової війни у 1939 році. Такі сувеніри через цю обставину мали обмежений наклад, тому затребувані у будь-якій колекції.

З плином років ентузіазм Олександра Говденка не слабне, а лише міцнішає. Він продовжує ретельно вести літопис життя Сміли. Й не лише спортивного. Але останнім часом доводиться вписувати все менше радісних сторінок. Стадіон «Локомотив», колись збудований руками та коштом залізничників, було передано до комунальної власності. Втім утримувати та використовувати за призначенням цей об’єкт, на жаль,  місцевій владі не вдалося. І сьогодні об’єкт занедбано. Не в кращому стані перебуває й гребний канал, який дав спортивній Україні декілька славетних імен. Однак Олександр Говденко не втрачає надії на відродження залізничного спорту у Смілі. А для цього дуже важливо зберегти пам’ять про досягнення попередніх  поколінь.

Comments are closed.